ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ ХЕРСОНСЬКОГО ЛІКАРСЬКОГО ТОВАРИСТВА

Говорячи про зародження Херсонського лікарського товариства  і про перше медичне товариство в Україні, перед усім потрібно звернути увагу на архівні дані, які вказують те, що перший статут лікарського товариства був написаний в 1784 році і пов'язаний з ім'ям Данили Самойловича – видатного лікаря, засновника епідеміології в Російській імперії, який першим з російських вчених дав докладний опис клінічного перебігу чуми і прийшов до висновку про появу несприйнятливості після перенесеної хвороби; довів контагіозний характер захворювання і обгрунтував необхідність протичумних щеплень.

У 1784 році, за наказом князя Григорія Потьомкіна, Самойлович приїхав в Херсон для боротьби з епідемією чуми. І відразу ж розробив злагоджену систему протиепідемічних заходів: ізоляція хворого, проведення дезінфекції, повідомлення про карантин та ін. У цьому ж році, грунтуючись на власному досвіді, Самойлович взяв на себе ініціативу оголосити серед херсонських лікарів конкурс на наукову роботу... «Показать, какие чаще болезни и в какое время появляются в Херсоне и в его округе; как оберегать людей от этих болезней, а тех, кто заболел, какими вернейшими и простейшими средствами излечивать?» Таким чином, можна припустити, що створене в Херсоні Данилом Самойловичем медичне товариство – стало першим лікарським науковим товариством в Царській Росії. Нажаль, з того часу документи, які підтверджують діяльність Товариства, не збереглися.

Зареєстровано Херсонське лікарське товариство було тільки в 1870 році, про що свідчать архівні протоколи засідань Товариства. Базою для його заснування став так званий лікарський кабінет, в якому до того часу вже збиралися херсонські лікарі, усвідомлюючи необхідність професійного спілкування. Лікарський кабінет був організований за ініціативою лікаря Германа Григоровича Тарле, випускника Херсонської гімназії, вихованця Київського університету святого Володимира, який повернувся в рідне місто після дворічного удосконалення у Відні, Берліні, Парижі, а по приїзду до Херсона зайняв посаду лікаря Херсонського повітового училища. Збори у лікарському кабінеті носили періодичний характер, тут збиралися лікарі міста, обговорюючи новинки медичної періодики. З часом кабінет перетворився на медичну бібліотеку, куди доставлялися зібрані попередниками літописи, особисті довідники лікарів по деяким медичним спеціальностям та проблемам.

Надалі Херсонське лікарське товариство визначило свій статут, в якому найважливішими проблемами вважалися: профілактична робота, санітарно-просвітницька, санітарно-гігієнічна (якість питної води, освітлення і провітрювання закладів громадського призначення, боротьба з інфекційними захворюваннями).

Одним з перших голів Херсонського лікарського товариства був Гнат Михайлович Троїцький, який колись лікував видатного російського письменника Федора Достоєвського. Потім пост голови Товариства зайняв Моріс Львович Поппер – старший лікар Губернської лікарні. В архівних даних значиться, що почесними членами Товариства були і такі: Луї Пастер – французький вчений, основоположник сучасної мікробіології та імунології; В'ячеслав Авксентійович Манасеїн – видатний терапевт і громадський діяч, професор приватної патології і терапії Медико-хірургічної академії в Петербурзі; Микола Васильович Скліфосовський – знаменитий хірург, доктор медичних наук, професор, директор Імператорського клінічного інституту великої княгині Олени Павлівни в Санкт-Петербурзі, автор праць з військово-польової хірургії черевної порожнини; Федір Федорович Ерісман – російсько-швейцарський лікар-гігієніст, фундатор основоположних принципів суспільної гігієни та соціально-гігієнічного напряму медицини.

 Херсонське лікарське товариство видавало щорічники, в яких публікувалися наукові роботи лікарів, огляди про досягнення медицини, а також спостереження військових медиків під час російсько-турецьких кампаній 1854-1856, 1877-1878 років.

Клінічною базою Товариства в ті роки була Губернська лікарня або «Богоугодное заведение», засноване в 1819 році за розпорядженням херсонського губернатора графа Сент-Прі та з «высочайшего разрешения» царя Олександра I. (В теперешній час це Херсонська обласна клінічна лікарня). На території лікарні, збудуваної для потреб міського населення, розміщувалися притулок для немічних, самотніх людей похилого віку та, побудований трохи пізніше, маленький сирітський будинок. Старшими лікарями, як правило,  ставали лікарі військового відомства. Ремонтні роботи виконувалися частіше за все силами солдатів гарнізону. У 20-40-их роках лікувальна робота в Губернській лікарні зводилася, в основному, до надання хірургічної допомоги, а також лікування інфекційних хворих. Наприкінці 40-х років старшим лікарем Богоугодного закладу став М.А. Попіч, але незабаром лікарський персонал лікарні знову поповнився військовими лікарями. Під час Кримської війни 1854 - 1856 років Губернська лікарня в Херсоні працювала як тиловий госпіталь, а  неподалік від неї  (зараз це район лікарні ім. А. і О. Тропіних) в морських казармах був розгорнутий ряд лазаретів. В подальшому, з відкриттям земських установ, в 1865 році лікарня була передана земству та набула статус губернсько-земської лікарні. В 1872 році при Богоугодному закладі була відкрита Херсонська земська фельдшерська школа – перший в Херсонській губернії спеціалізований медичний заклад. (В теперіншій час це Херсонський базовий медичний коледж). Тут викладали старші лікарі та ординатори Губернської лікарні, запрошувалися для викладання і приватні лікарі...

 У наступні роки старшим лікарем Губернської лікарні та головою Херсонського лікарського товариства був Яків Іванович Петровський – один з найталановитіших учнів і послідовників знаменитого київського професора, великого хірурга Володимира Опанасовича Караваєва.

Наслідки смертоносних епідемій холери в 1872 і 1892 роках мобілізували роботу Херсонського лікарського товариства на необхідність створення та відкриття лікарень для лікування «заразних» хворих на карантинних ліжках з центральним водопостачанням.

Велику роль лікарі Херсонського товариства зіграли і в організації відкриття медичної бібліотеки, перший каталог якої склала Євгенія Еліазаровна Диканська – лікар-офтальмолог, хірург. А лікар-терапевт Володимир Ісаакович Пескер віддав (після революції 1917-го року) частину своєї квартири, на вулиці Суворова, під бібліотеку, де вона знаходиться і в даний час.

Важливою складовою діяльності Херсонського лікарського товариства потрібно вважати також залучення до благодійності меценатів і філантропів, серед яких особливо виділялися Соколови, Газадінови, Стеценки, Тропіни, сім'я Фальц-Фейнів. У різні роки вони, за власні гроші, на землях Херсонської губернії побудували гімназії, училища, притулки, церкви, лікарні...  

На початку XX століття Херсонське лікарське товариство очолив лікар-терапевт Ростислав Сотнічевский, а в роки Першої світової війни – відомий херсонський хірург Борис Федорович Бонч-Осмоловський, який працював у лікарні ім. А і О. Тропіних з початку її заснування (25 січня 1914 рік) завідувачем хірургічним відділенням, а з 1919 по 1921 рік – старшим лікарем. Борис Федорович був новатором, вписав свою сторінку у розвиток хірургічної науки, впроваджував у практику органозберігаючі операції, сповідував принципи і завіти видатного хірурга, педагога, основоположника військово-польової хірургії Миколи Івановича Пирогова, який, до речі, у 1855 році, під час Кримської війни, відвідував Херсон, обстежуючи госпіталі, що входили до його прифронтової зони.

Роки війни, революції, розрухи, голоду, розгулу тифозних епідемій завдали Товариству тяжких втрат. Лікарі, члени Херсонського лікарського товариства гинули на фронтах, вмирали від епідемій. Лікарня Тропіних всі ці важкі роки працювала як госпіталь і лазарет для хворих  та поранених воїнів, тут оперували військовополонених, тут же лікували цивільне населення. У 1921 році Борис Федорович Бонч-Осмоловський помер від висипного тифу, прямо в лікарні.

У двадцятих роках Херсонським лікарським товариством керував знаменитий в Херсоні лікар-терапевт Микола Олександрович Каменський, який починав свою роботу теж в лікарні ім. А. і О. Тропіних, завідуючи там терапевтичним відділенням. Після закінчення терміну на посаду голови було обрано лікаря-хірурга Михайла Дмитровича Горбенко, який очолював з 1919 по 1941 рік лікарню Водників. (З дати свого заснування – 1914 рік – ця лікарня значилася як Олексіївський лазарет Херсонського товариства Червоного Хреста для поранених і хворих воїнів, а після встановлення Радянської влади – лікарнею Водників. В теперішній час – це Херсонська міська клінічна лікарня). Її історія  веде свій початок ще з того часу, коли в Херсоні утворилася громада сестер милосердя Російського товариства Червоного Хреста (1893 рік). У 1910 році Херсонська громада сестер милосердя приймає рішення про будівництво нової будівлі – розпочинається збір коштів...  Завдяки пожертвам городян та за допомогою Імператриці Олександри Федорівни, до якої звернулася попечителька Херсонського товариства сестер милосердя Ганна Михайлівна Гревеніц (дружина Херсонського губернатора), потрібні кошти були зібрані. Вже в 1914 році відбулася закладка, а незадовго після неї – урочисте освячення лазарету. Указом Государя Імператора Миколи II Херсонській громаді сестер милосердя було присвоєно ім'я спадкоємця престолу Цесаревича і Великого князя Олексія Миколайовича Романова з найменуванням "Олексіївська". Головним лікарем Херсонської Олексіївської громади був призначений статський радник А. Г. Шаад, старшим лікарем – М. Д. Горбенко. Нова будівля громади розташовувалося в кращій частині міста, на вулиці ім. Говарда, і мала три повних поверхи, підвал і мансарду. Вже через кілька месяцв після відкриття лазарету, сюди стали прибувати перші поранені, а на фронт пішли лікарі та медичні сестри етапного лазарету № 6 і № 10.  Серед них був лікар-хірург Михайло Дмитрович Горбенко і молодший лікар Леон Христофорович Попов – який став одним з організаторів Радянського Червоного Хреста. У роки революції лазарет був  перепрофільований у військово-хірургічний госпіталь. А в 1919 році лікарню очолив М. Д. Горбенко, який тільки но повернувся з фронту. Після розформування Олексіївської громади, будівлю лікарні було передано у ведення медичного управління залізниці; а з серпня 1921 року наказом Наркомздраву України був заснований водздраввідділ водних шляхів нижнього Дніпра та Бугу, куди входили всі порти від Вознесенська до Миколаєва і Херсона та від Херсона до Запоріжжя. У 1924 році при лікарні відкрита дитяча консультація. У 1938 – свої двері відчиняє нова поліклініка водників...

 У ці передвоєнні роки Херсонське лікарське товариство продовжує проводити  роботу з впровадження у практику нових методів лікування.  Значну роль зіграв в цьому головний лікар та завідувач хірургічним відділенням Обласної лікарні з 1931 по 1937 рік – Юрій Юрійович Вороний, талановитий хірург, який увійшов в історію хірургії тим, що у 1933 році провів першу в світі пересадку трупної нирки. 

Напередодні Великої Вітчизняної війни Херсонське лікарське товариство очолив лікар-терапевт II міської лікарні Наум Михайлович Юдицький. Вже з перших днів Великої Вітчизняної Війни на базі цієї лікарні був організований евакогоспіталь № 1959, який протягом усієї війни діяв як медичний заклад Червоної, потім Радянської Армії – а в 1942 році зазнав нальоту фашистських літаків поблизу станції Палласовка, під Сталінградом. Тоді загинуло 9 лікарів, серед яких і Наум Юдицький... В роки Великої Вітчизняної війни члени Херсонського лікарського товариства були в діючій армії. Це такі видатні лікарі, як: Володимир Зіновійович Зільберштейн – який очолював Народну лікарню № 2 (в теперешній час міська клінічна лікарня ім. А. і О. Тропіних); Марія Іларіонівна Тітенко – лікар-хіруг і завідуюча хірургічним відділенням цієї ж лікарні; Петро Іванович Юрженко – головний хірург області, Заслужений лікар України, кандидат медичних наук, доцент, відомий не лише як блискучий лікар, хірург-легенда, а й як громадянин, котрий великою мірою сприяв становленню охорони здоров'я на Херсонщині; Михайло Дмитрович Горбенко – Заслужений лікар України, хірург тонкої майстерності, який виконав за своє життя «около 20 тыс. операций»... Вони повернулися після війни кавалерами бойових орденів і згодом очолили лікувальні установи і хірургічні відділення в Херсоні.

У 1944 році була створена Херсонська область і подальша робота Товариства проходила за активної участі керівників обласного відділу охорони здоров'я В.І. Рябова, В.К. Булахова. Обговорювалися найбільш важливі питання розвитку системи охорони здоров'я області, сільської медицини. Уже в 1945 році знову починає працювати Херсонське лікарське товариство і знову його очолює Михайло Дмитрович Горбенко. Засідання проходили в обласній лікарні. Доповіді, які присвячувалися лікуванню та реабілітації вогнепальних травм, остеоміетіта, контузій, нерідко супроводжувалися демонстраціями хворих з Херсонського госпіталю інвалідів Вітчизняної війни, головний лікар якого – хірург Іван Севастьянович Іващенко був деякий час головою Херсонського лікарського товариства.

У післявоєнні роки в Товариство влилися нові лікарі: Дмитро Кривонос – лікар-хірург, який прославився у боях у Сталінграді; акушер-гінеколог Володимир Чернігівський; лікар-хірург Яків Дмитрович Попов; доктор медичних наук, Герой Соціалістичної Праці – легендарна Галина Денисівна Сафроненко. Після закінчення у 1935 році Ростовського медичного інституту, Галина Денисівна отримала призначення у Середню Азію. Протягом всієї війни працювала на Памірі. Після Великої Вітчизняної війни приїхала до Херсону. Тоді молода, сповнена завзяття, енергії, вона з'являлася то в одній, то в іншій лікарні. Вдень і вночі працювала над організацією акушерсько-гінекологічної служби в області, виховувала кадри, займалася наукою. С 1944 по 1957 рік працювала в лікарні ім. А. і О. Тропіних, а в наступні роки очолювала всю акушерсько-гінекологічну службу Херсонської області.

Грандіозний досвід, професійний рівень підготовки та практичних навичок  цих лікарів були закладені в численні наукові статті та дисертації, захищені ними на матеріалі лікарень міста Херсона.

У середині п'ятдесятих років на тодішній околиці Херсона виріс найбільший в країні бавовняний комбінат. Його будівництво і визначило новий етап розвитку охорони здоров'я Дніпровського району. У 1958 році на пустирі поряд з житловим масивом, який розростався на очах, розгорнулося будівництво лікарняного містечка – комплексу лікувально-профілактичних закладів для робочих бавовняного  комбінату та жителів Дніпровського району, керувати яким довірили Олександру Семеновичу Лучанському. У 1958 році Лучанського приназначили головним лікарем міської лікарні № 4. За 32 роки роботи на посаді головного лікаря, його зусиллями був побудований комплекс лікувально-профілактичних установ – стаціонар, поліклініки для дорослих та дітей, акушерський комплекс, стоматологічна поліклініка, молочна кухня, тощо. Вже через рік лікарня святкувала своє народження, а згодом  гордістю лікарняного містечка став шестиповерховий корпус, від якого і народилася в народі добра назва лікарні – «шестиэтажка»...

Але – це було згодом... Повертаючись до архівних відомостей, слід зазначити, що ще в 1897 році на території Військового форштадту була відкрита перша амбулаторія, яка розміщувалася у флігелі по вулиці Церковній (нині вулиця Старостіна, 14). Пацієнтів обслуговували один лікар і фельдшер. У 1907 році амбулаторія була розширена, вона стала займати половину приватного будинку по пров. Огородному. Першими медпрацівниками були лікарі Грінберг, Пушкарьова і фельдшер Бомба. Крім надання медичної допомоги населенню, вони здійснювали санітарний нагляд. У 1932 році на території нинішнього Дніпровського району відкрилася перша поліклініка, завідувачем якої став лікар Великопольський Олександр Олександрович (йому першому в Україні було присвоєно звання Заслуженого лікаря України). В 1954-му році відкрит стаціонар міської лікарні № 4 на 15 ліжок. Першим головним лікарем призначена К.Т. Коротецька. І тільки згодом – розпочалося будівництво того великого комплексу лікувально-профілактичних установ для робочих ХБК і жителів Дніпровського району, про який ми, забігши наперед, сказали вище.

З розвитком високоспеціалізованої медичної допомоги, у 50-их роках стали виникати профільні лікарські товариства. Але Херсонське лікарське товариство – як єдине, що поєднує в собі всі спеціальності – продовжувало існувати, і засідання проводилися в грецькому залі водолікарні міської лікарні № 2, яка в 1977 році увійшла до складу лікарні Комсомольського району (в теперешній час лікарня ім. А. і О. Тропіних ). Головою Товариства в ці роки був лікар-терапевт Товій Самойлович Лишневський.  

В подальшому головою Херсонського лікарського товариства був обраний Леонід Григорович Богуславський – начальник обласного Бюро судової медицини. Він користувався високим професійним авторитетом серед лікарів усіх спеціальностей не тільки нашої області, а й України. Був автором багатьох наукових робіт, публікувався на сторінках радянських медичних журналів. Ряд розроблених ним методичних листів схвалений і прийнятий Міністерством охорони здоров'я.

Після смерті Леоніда Богуславського, в 1995 році, керівники деяких лікувальних закладів, а саме: Горбачевський Геннадій Іларіонович – головний лікар інфекційної лікарні; Ягофаров Олександр Григорович – головний лікар станції швидкої допомоги; Лятецкая Людмила Володимирівна – головний лікар дитячої обласної клінічної лікарні, перша жінка серед головних лікарів, якій присвоєно звання «Герой України»; Карабелеш Євген Євгенович – головний лікар Херсонської клінічної лікарні, голова Асоціації головних лікарів Херсонської області; Ломако Людмила Василівна – головний лікар лікарні Дніпровського району; Філіпчик Йосип Степанович – головний лікар обласної стоматологічної поліклініки; Бурятинський Володимир Миколайович – головний лікар обласної тублікарні – продовжували успішно проводити обласні лікарські конференції поряд з профільними лікарськими товариствами, асоціаціями (терапевтів, педіатрів, хірургів, інфекціоністів, фтизіатрів, офтальмологів, невропатологів та ін.). Основна мета проведення конференцій та засідань – поліпшення якості медичної допомоги, підвищення професійного рівня лікарського персоналу та захисту їхніх соціальних прав шляхом розвитку лікарського самоврядування.

15 квітня 2005 року за рекомендацією та погодженням з президентом Всеукраїнського лікарського товариства, академіком АМН України Л.А. Пирігом відбулися засновницькі збори, на яких було прийнято рішення про створення (про фактичне відновлення) Херсонської крайової організації Всеукраїнського лікарського товариства. Було обрано Раду Товариства у складі: О.І. Коваль – лікар-експерт, В.Г. Толоконникова – міський терапевт, В.М. Єжов – заступник головного лікаря лікарні Дніпровського району, В.В. Цурдук – голова лікарського товариства «Ветеран», І.С. Палінчук – завідувач реанімаційним відділенням лікарні Суворовського району, Л.Т. Ремига – головний лікар лікарні ім. А. і О. Тропіних. Головою Херсонської крайової організації був обраний Михайло Миколайович Чумаченко – головний лікар Обласного центру медико-соціальної експертизи.

Починаючи з 2006 року члени Херсонського лікарського товариства взяли участь у з'їздах і конгресах Всеукраїнського лікарського товариства, серед них найбільш активну участь прийняли: Мазуряк Олег Петрович – головний лікар обласного кардіологічного диспансеру, Мітковський Володимир Григорович – головний лікар обласної інфекційної лікарні, Сокур Ірина Володимирівна – головний лікар обласного онкологічного диспансеру, Чурсіна Віра Степанівна – заступник головного лікаря дитячої обласної лікарні.

Лікарська організація Херсонщини проводить і важливу архівно-пошукову роботу. Визначальна роль у пошуку архівних матеріалів з питань історії та розвитку Херсонського лікарського товариства належить лікарю акушеру-гінекологу Херсонської міської клінічної лікарні ім. А. і О. Тропіних – Гаррі Івановичу Зубрісу, відомому в місті краєзнавцю і публіцисту.

У 2007 році, у зв'язку з переходом Михайла Миколайовича Чумаченко на керівну посаду в м. Київ, управління Херсонською крайовою організацією було доручено члену Ради Ремизі Леоніду Тимофійовичу – головному лікарю Херсонської міської клінічної лікарні ім. А. і О. Тропіних. З цього часу Херсонська крайова організація веде свою діяльність соціального та благодійного характеру. Члени лікарського товариства беруть участь в організаційних заходах по підвищенню фахових знань і кваліфікації лікарів (участь лікарів у з'їздах, семінарах і симпозіумах), задіяні у проведені атестації лікарів. У жовтні 2009 року за участю крайової організації Херсонщини був проведений науково-практичний семінар «Актуальні аспекти діагностики та лікування глаукоми, катаракти, ретинопатії». У роботі семінару взяли участь близько 100 практикуючих лікарів і представників медицини з Києва, Запоріжжя, Донецька, Одеси, Сімферополя, Миколаєва, Херсона, а також директор офтальмологічного центру доктор Сантош (Індія). Серед основних завдань семінару – розробка комплексної стратегії допомоги хворим, які страждають хворобами зорового апарату, розгляд широкого кола актуальних наукових і практичних проблем, пов'язаних із захворюваннями очей, обмін науковим та практичним досвідом. За останні роки Херсонська крайова організація приймала участь у доставці та розподілі гуманітарної допомоги для лікувально-профілактичних закладів області (мед-апаратури, медикаментів). За допомогою та сприяння Херсонського лікарського товариства в міській клінічній лікарні ім. А. и О. Тропіних організована і надається безкоштовна лікувальна допомога ветеранам-медикам з проведення унікальних операцій штучної імплантації кришталика з використанням факоемульфікаціонного обладнання німецької фірми «Гейдер».

У вересні 2009 року, в Євпаторії, відбувся ювілейний X з'їзд Всеукраїнського лікарського товариства. У його роботі взяли участь близько трьохсот делегатів і гостей з усіх регіонів України. Херсон на X з'їзді ВУЛТ представляли Короленко Віктор Миколайович – головний лікар обласної станції переливання крові та Ремига Леонід Тимофійович – головний лікар клінічної лікарні ім. А. і О. Тропіних. Головною подією з'їзду стало прийняття етичного кодексу лікаря України, який являє собою звід морально-етичних правил, обов'язкових для лікарів, адміністративного персоналу і вчених, що працюють у сфері охорони здоров'я. Основна мета кодексу – упорядкувати взаємовідносини між лікарями, пацієнтами, медичними організаціями, а також визначити етичні норми під час проведення наукових досліджень.

Повертаючись до часу, який позначено початком історії лікарського товариства, слід зазначити, що зародження і становлення Херсонського лікарського товариства відбувалося на ідеї необхіності розвитку лікарської науки, вдосконалення медичної допомоги та підтримування її доступності. Херсонському лікарському товариству призначалася значуща і дієва роль – як у зрізі медицини, так і в колі суспільства. На початкових етапах своєї діяльності Товариство було міцною опорою для закладення основ, на яких принципово розвивалася галузь. Це був потужний плацдарм для медичних досліджень, дискусій, формування авторитету медичної науки, боротьби з багатьма захворюваннями.

Зміни в політичному, соціально-економічному житті країни, які відбувалися протягом останніх років, поступово втягуючись у всі сфери життя і діяльності, не могли не торкнутися і медицини. Вертикаль влади підпорядкувала собі медицину, не рахуючись з тим фактом, що значна роль в ефективності управління галуззю відводиться саме лікарським товариствам, про що свідчить досвід переважної більшості країн Європи.

Всеукраїнське лікарське товариство у своїх резолюціях з'їздів та конгресів неодноразово підкреслювало необхідність прийняття законодавчих актів про лікарське самоврядування, що передбачає поступовий перехід від командно-адміністративної моделі управління галуззю до державно-суспільної.

Існуюча система охорони здоров'я України продовжує демонструвати свою малоефективність, на що вказують показники її діяльності – зниження якості та доступності медичної допомоги в сільській місцевості, низька тривалість життя, висока смертність осіб працездатного віку, зростання хворих з серцево-судинними захворюваннями, онкопатологією, туберкульозом, СНІДом, тощо. Диспропорція в оплаті праці медичних працівників викликає справедливі нарікання не тільки в колі медичної громадськості, але і в суспільстві в цілому.

Впливовість і сила лікарської громадської організації, як показує досвід інших країн, залежить від тих принципів і напрямків, на основі яких вона будує свою діяльність, а саме:

- Принцип права суб'єктності – передбачає участь лікаря в повноправних відносинах як суб'єкта цивільного права;

- Принцип законності – це прийняття управлінських рішень, які відповідають функціонуючої нормативно-правовій базі;

- Принцип гласності – підготовка і прийняття рішень повинні відбуваютися в умовах прозорості та взаєморозуміння між об'єктом і суб'єктом управління;

- Принцип незалежності – прийняття лікарським співтовариством незалежних рішень  здійснюється тільки в рамках лікарського самоврядування;

- Принцип розподілу функцій – передбачає договірну або законодавчу діяльність замовника і виконавця медичної допомоги і медичної послуги;

- Принцип соціального партнерства – лікарське самоврядування є невід'ємною частиною організаційного комплексу загальнодержавних завдань в ім'я спільних інтересів у сфері охорони здоров'я;

- Принцип невідворотності – стратегія розвитку медичної галузі досягається в рамках державно-суспільних механізмів управління.

Введення інституту лікарського самоврядування обмежить пацієнтів від послуг псевдомедичних організацій, різного гатунку цілителів, знахарів; забезпечить контроль за недобросовісною медичної рекламою; створить умови для прагнення з боку лікаря та медичної установи надавати якісну медичну допомогу; дасть практичне обгрунтування доцільності функціонування тих чи інших установ охорони здоров'я; визначить потребу в лікарях різних спеціальностей; дозволить сформувати ефективну систему страхування професійної відповідальності лікарів і медичного страхування громадян, успішно вирішувати інші важливі медико-соціальні проблеми.

 

Л.Т. Ремига, Г.І. Зубріс.