«ТЯЖКИЙ ПЕРЕБІГ COVID-19 МОЖЕ РОЗВИНУТИСЯ У ЛЮДЕЙ, ЯКІ НЕ МАЮТЬ СУПУПНІХ ЗАХВОРЮВАНЬ» ^{Рекомендовані}

- Володимире Петровичу, перше та головне запитання: як Ви себе почуваєте?

Володимир Сагайдак: Дякую, стан мій потроху поліпшується. Зараз перебуваю на реабілітації в пульмонологічному відділенні обласної лікарні. З лікарні Тропіних мене доставили сюди під наглядом медиків, і зараз все нормально. Поступово вводиться фізичне навантаження, апаратна фізіотерапія, респіраторна реабілітація.

- А передувала цьому велика боротьба...

- Так, два місяці я знаходився в реанімації Тропіних, в тому числі довелося пережити довге лікування на апараті штучної вентиляції легенів.

- Розкажіть, хоча б штрихами, як Ви переживали весь цей період? І фізично, і морально? Що було найважче?

- За свої 59 років я перший раз в житті потрапив до лікарні. І, чесно кажучи, для мене це було великим стресом. Тим більше – відразу реанімація. Фізично було боляче, мені хотілося легені тримати руками, дуже був болючий кашель. Морально – найважчим було те, що я не міг говорити. Спілкувався жестами, потім писав рукою на папері те, що хотів сказати.

- Був страх?

- Ви знаєте, ні. Коли я потрапив до лікарні, я вже не міг самостійно дихати і стан мій погіршувався. Мені сказали, що необхідна інтубація та підключення до ШВЛ. І я був готовий на все – аби був шанс на порятунок.

- Як Вам зараз здається, що Вам допомогло вижити і встати на ноги?

- Професіоналізм лікарів, уважне та професійне ставлення всієї команди медиків, які постійно були зі мною. Я був під цілодобовим наглядом, постійно коригувалося лікування. Це мене врятувало. Я неймовірно вдячний всім – починаючи від молодшого медперсоналу до лікарів та керівництва лікарні. Це люди та професіонали з великої літери. Доктор Сис Андрій Володимирович – просто витягнув мене з того світу. Він став для мене справжнім янголом. Я не соромлюся про це говорити.

- Та це правда, що медики – янголи?

- Правда! Вони так боролися за мене, оберігали, не відпускали... А я – кожною своєю клітиною – боровся за життя. У моїй ситуації головними виявилися лише дві речі: довіряти своєму лікарю та боротися за життя. Поруч зі мною хтось вмирав, і це не додавало сил. Але мені здавалося: йшли ті, хто падав морально. Я дуже хотів вижити, дуже хотів дихати, і я тримав свій дух, волю, як міг. Крім того я відчував любов та підтримку людей. За мене молилися, бажали мені кращого – підтримували мене та мою сім'ю у важкий момент. Мене це дуже зворушило, вдячний кожному за цю енергію.

- А з чого починалася Ваша хвороба? В який момент Ви зрозуміли, що ситуація – серйозна?

- Я прийшов з роботи якимось утомленим, був незначний кашель. Не звернув на це особливої ​​уваги і на наступний день поїхав на риболовлю, а там переохолодився. По поверненню я вже відчував себе погано. Але тут сталося горе – померла моя мама. Кілька у цьому стані, не міг про себе думати. Потім здав тест – результат позитивний. Звернувся до лікаря та за його рекомендаціями амбулаторно тиждень лікувався вдома, разом із дружиною – у неї теж підтвердився ковід. Потім відчув себе ще гірше – і ми вирішили викликати швидку допомогу. У цей момент я вже буквально не міг дійти до машини, відразу ж в швидкій мені дали кисень. Госпіталізували в лікарню Тропіних, це було 13 листопада. У дружини теж діагностували пневмонію, але вона, на щастя, перенесла хворобу легше.

- Як Ви ставилися до пандемії до зараження?

- Чесно кажучи, я недооцінював небезпеку коронавируса і був трохи безтурботним. До цієї інфекції у мене не було проблем зі здоров'ям, і, можливо, це давало якусь хибну впевненість... Зараз розумію, що якби я дотримувався всіх заходів обережності, завжди був у масці, то напевно цього всього не сталося б...

- Ви були іншим до ковіда? Що змінилося?

- Життя розділилася на «до» та «після». Змінилася свідомість, ставлення до життя, ставлення до людей. Новими очима дивишся на все. Я зрозумів, точніше – ще більше впевнився в тому, що ніколи не можна залишатися осторонь від чужих бід та проблем. Потрібно допомагати.

- Що обіцяють лікарі відносно реабілітації?

- Кажуть, вона буде важкою та довгою, близько 3 місяців. Але я ставлю собі внутрішню задачу – відновитися в більш ранні терміни. Вже думаю про «завтра», вже є плани ... Життя багатше, ніж нам здається...

Лікар-реаніматолог Андрій Сис розповідає, що випадки, коли пацієнти з ковід-ускладненнями проводили у відділенні реанімації більше 60 діб, бували. Пацієнтів, що видужали після штучної вентиляції легень – досить багато. А ось після тривалої ШВЛ, яка триває 1 місяць та більше – близько 5 людей.

- Та серед цих щасливих п'яти – і наш пацієнт?

Андрій Сис: Так. Володимир Петрович потрапив до нас у відділення одразу при госпіталізації. Декомпенсований, у вкрай важкому стані, з сатурацією 30%. З першого дня він був на штучній вентиляції легень, спочатку на неінвазивній – близько 10 днів, потім заінтубований – близько 2-х тижнів. Потім була встановлена ​​трахеостома, через яку пацієнт отримував кисневу підтримку протягом місяця. При подальшій позитивній динаміці ми міняли допоміжні режими та поступово почали переводити хворого на самостійне дихання.

- Андрію Володимировичу, як лікар та як людина, як Ви гадаєте, завдяки чому все вийшло?

- Завдяки зусиллям медперсоналу, скоординованій роботі на всіх етапах – адміністративному, лікарському, сестринському... завдяки правильній тактиці ведення... і завдяки підтримці родичів теж.

- Чому важкий перебіг ковіда може розвинутися у людей, які не мають ніяких супутніх захворювань?

- Особливість даної вірусної інфекції в тому, що у деяких людей імунна система може дати неконтрольовану «гіперімунну» відповідь на вірус, за типом аутоімунної реакції. Саме ця імунна відповідь і викликає більшість критичних станів. Тут важливий своєчасний контроль початку цього процесу, тоді більше шансів, щоб пацієнт вижив.

Поточну ситуацію по ковіду в лікарні, і зокрема у відділенні інтенсивної терапії, прокоментував медичний директор лікарні Тропіних Андрій ФРУЛЬ:

- Не зважаючи на деяке зниження загального потоку хворих, кількість важких і вкрай важких пацієнтів не зменшується. На даний час у відділенні інтенсивної терапії перебувають 14 пацієнтів, всі вони – на апаратах ШВЛ. Крім того з'явилася тенденція зростання важких пацієнтів у віці до 60 років, які важко піддаються терапії. Тому говорити про стабілізацію обстановки зарано. Ситуація напружена. З початку пандемії через відділення інтенсивної терапії пройшло 196 ковід-позитивних хворих, 56 пацієнтів було вилікувано після критичних станів.

За даними на ранок 18 січня, на стаціонарному лікуванні в «Тропіних» перебуває 148 хворих з COVID-19 та 14 пацієнтів з підозрою. 11 пацієнтів знаходяться у вкрай важкому стані, 91 – тяжкі, 42 у стані середньої тяжкості. Кисневу підтримку отримує 91 хворий. Загалом за період пандемії в стаціонарі було проліковано майже 1600 хворих. 

- Андрію Миколайовичу, є сьогодні у лікарів способи та засоби, щоб не допустити важкого розвитку хвороби? Або це повністю непередбачувано?

- Коронавірусна інфекція небезпечна саме своїм хвилеподібним та непередбачуваним перебігом. Буває, що стан хворого погіршується миттєво. Буває, вже у видужуючих пацієнтів виникає різке погіршення... На 7-8 - 12-14-й день хвороби може наступати критичний період, та у в госпітальних умовах ми готові до того, щоб втрутитися своєчасно. А ось якщо пацієнт знаходиться вдома, особливо якщо займається самолікуванням, і потрапляє в таке загострення – тоді буває складно.

- Тому питання своєчасного звернення - важливе?

- Безумовно. З самого початку захворювання потрібно перебувати під адекватним контролем свого сімейного лікаря. А якщо виникають тривожні симптоми – задишка (особливо в спокої), ціаноз (посиніння губ, кінчика носа, нігтів), що вказує на брак кисню, порушення свідомості – не можна зволікати з госпіталізацією. Особливо уважними слід бути людям із груп ризику. Крім того, не забуваємо, що безсимптомні та малосимптомні форми є основним джерелом інфекції. Тому хочеться побажати всім, насамперед, здоров'я та – відповідальності. Щоб ми відчували кожен свою відповідальність, тоді всі разом швидше та легше впораємося з цією епідемією.

Розмовляла Тетяна Кондакова