ІНОДІ ЩАСТЯ СТАЄ ВИПРОБУВАННЯМ – ПОТРІЙНИМ... ^{Рекомендовані}

У дитяче відділення лікарні Тропіних 39-річна Марина з новонародженими тройнятамі поступила на дев'ятий день після багатоплідних пологів, які пройшли в Білозерській лікарні, ставши великою несподіванкою, як для медиків, так і для самої мами. З волі природи та якогось вищого захисту, а також завдяки старанням лікарів, вагітність трійнею, про яку всі дізналися вже буквально в пологовому залі, вирішилася природно і благополучно. На світ з'явилися один за іншим хлопчик і дві дівчинки – Данило, Аліна та Каріна.

В «Тропіних» сім'я була розміщена за соціальними показаннями. Разом з мамою у відділенні ще двоє її діток – хлопчик і дівчинка (7 і 5 років). У перший же день їх відвідав генеральний директор лікарні Леонід Ремига, вислухав та підтримав. Персонал відділення оточив сім'ю увагою і, просто по-людськи, турботою – всіх оглянули, помили, нагодували. Хочеться, щоб цей тимчасовий дім дав їм сили і був для них благословляючим.

Як розповіла в.о. завідуючої дитячим відділенням Лариса Борсук, яка приймала цю сім'ю в стаціонар, зараз малюки перебувають під постійним клінічним наглядом фахівців, їм проводяться деякі дообстеження, вони отримують догляд, а також посилене дитяче харчування, оскільки не перебувають на грудному вигодовуванні. – Спеціалізованої медичної допомоги в даний момент діти не потребують. Народилися вони з гарними, як для трійні, показниками, з вагою 2,3 кг – хлопчик, і дівчатка – 2,2 і 2 кг. За словами фахівця, харчуванням і частково засобами догляду сім'ю під час перебування в стаціонарі забезпечує лікарня, щось було придбано мамою до надходження у відділення, всі ці питання можна вирішити, – говорить лікар. – Головна проблема родини – соціальна...

За словами заступника медичного директора з педіатричної служби Людмили Панченко, яка разом з представниками соціальної служби відвідувала цю багатодітну сім'ю вдома, занепокоєння викликають ті матеріально-житлові умови, в яких вони опинилися. – В такому середовищі новонароджені діти перебувати не можуть, тим більше, з огляду на те, що через кілька місяців вже буде холодно і т.д. Зі свого боку ми, звичайно, забезпечимо патронажний медичний контроль, консультації, при необхідності медичну допомогу. Але в першу чергу їм необхідна соціальна підтримка. Хоча, я знаю, що сільрада вже відгукнулася, допомігши з дитячим харчуванням, памперсами та придбавши для родини холодильник. Сподіваємося, що і ситуація з житлом вирішиться позитивно.

Ми зустрілися з Мариною, і перше, що хлинуло до серця – це щемкий трепет, коли дивишся на три малесенькі комочки, ці три пари очей – з неймовірною довірою і жагою до життя. Ось тільки в очах мами – занепокоєння, така тривога, яку відчуваєш буквально на своїй шкірі...

- Марина, у Вас є близькі, на чию підтримку Ви могли б розраховувати у цьому Вашому потрійному щасті?

- На жаль ні. У мене тільки мама, якій в 82 роки вже самій потрібна допомога. У чоловіка з рідних – одна бабуся з інвалідністю. Тому якось потрібно розраховувати на себе, але в цій ситуації, чесно кажучи, важко... Дуже важко морально – сприймати ось це нерозуміння та осуд...

- Що ви маєте на увазі?

- Після того, як про нашу ситуацію дізналися, мені багато пишуть неприємного в соцмережах, дорікають, що багато дітей, що не виходимо матеріально, «чим ви думали», багато ллється неправди, бруду. З'явилася навіть ініціатива зі збору підписів «небайдужих» для соцслужби, щоб забрати у мене дітей. Я дуже хвилююся... одна ця думка стискує душу... Так що, для мене ці три сердечка – не просто щастя, а й велике випробування.

- Марина, як Ви дізналися про те, що чекаєте трійню?

- Я чекала одну дитину, але під час пологів стало зрозуміло, що їх троє. Спочатку, звичайно, розгубилася, потім була радість і вже нерозуміння – як я жила без них. Це важко передати, якою любов'ю ти поступово наповнюєшся, як світ в тобі змінюється: і страх за них, і щастя, і втома, і нові сили звідкись приходять – і розумієш, що все-одно ми все подолаємо. Я ніколи своїх дітей не залишу, як би важко не було! Впораємося, з Божою поміччю...

- Пологи були складними?

- Ні. У мене були природні пологи, на щастя, все пройшло без ускладнень.

- Як так вийшло, що Ви не стояли на обліку по вагітності?

- Зараз я розумію, що це була помилка і великий ризик. Але мені доводилося досить важко, потрібно було багато працювати, діти, турботи... Хоча почувала себе нормально і буквально до останніх днів ходила на роботу – я допомагаю сусідам по прибиранню, виконую роботи на городі і т.д.

- Скільки у Вас всього діток?

- Тепер семеро. Трійнята, двоє тут зі мною, син 15 років зараз вдома, і є старша дочка, їй 21 рік, у неї вже двоє своїх дітей.

- Як тато відреагував, коли Ви повідомили йому цю новину?

- Спершу був шок, а через кілька хвилин сказав – головне, щоб були здоровенькі. І потім почали думати про те, як будемо ростити, як жити?

- Розкажіть, як і де ви живете?

- Зараз живемо в Камишанах, у чоловіка. На жаль, в будинку немає відповідних умов, дах потребує серйозного ремонту, дуже маленькі дві кімнатки. А сама я з Софіївки Білозерського району, там у мене мешкає мама.

- Яка ситуація у вас в родині з роботою?

- Чоловік останнім часом не працював, але весь час знаходився вдома з дітьми – і цим дуже мені допомагав. Зараз шукає роботу, за фахом він тракторист. Я працюю, по можливості, як вже говорила.

- Ви у злагоді живете?

- У нас в родині все спокійно, ніколи не буває таких конфліктів, щоб зі скандалами або, не дай боже, побоями. Міцні спиртні напої чоловік взагалі не вживає. Коли я була в пологовому, він протягом тижня повністю сам справлявся з дітьми.

- В якій допомозі ви сьогодні маєте потребу найбільше?

- Я прошу, щоб нам допомогли знайти більш-менш доступне знімне житло, з прийнятними для проживання дітей умовами. Звичайно, є ще проблеми – за що купити ліжечка, памперси, одяг, якісь медикаменти, побутові речі. Сподіваюся, я зможу оформити необхідні документи і нам нарахують «дитячі» гроші. Можливо, селищна адміністрація зможе з житлом допомогти... Окрім того, хочу сказати велике спасибі тим людям, хто вже відгукнувся, хто приносив,  передавав різні необхідні речі, – дякую вам велике.

Ця історія глибоко зворушує. Як трапляється такий рідкісний дар – народження одночасно трьох життів? Як відбувається вибір – коли, кому? Чому таке величезне щастя випробовує такими важкими обставинами? Чому людина, яка потребує підтримки і допомоги, зустрічає осуд? Чому ми так нечуйні, такі нетерпимі?..

Разом з тим людська доброта все ще залишається головною в нашому житті. І Марина продовжує вірити в неї, як і в світлу долю для своїх дітей. В бесіді вона висловила подяку за ту підтримку, яку відчуває сьогодні, а також величезну, але неголосну, надію на допомогу соціальної служби району в подальшому, після виписки.

А, може бути, і хтось із нас, просто з небайдужості, відгукнеться з бажанням і можливістю допомогти цій мамі? Дуже віриться, що так буде. Адже вона сьогодні, як ніхто, під рукою Бога, під променем його світла. І кожного, хто допомагає – це світло торкнеться також. Це саме той випадок, коли допомогти соціально – це не лише допомогти зовні облаштувати життя, впорядкувати питання побуту, але це і підняти морально – щоб життя виникло зсередини.

Розмовляла Тетяна Кондакова