НА ПРИКЛАДІ…

Сьогодні на сторінці лікарні Тропіних ми відкриваємо нову рубрику – про людей, приклад яких надихає, а в русі історії лікарні – часто стає спадщиною. Проте визначається він не часом, а значимістю. На прикладі професіоналізму та любові до обраної справи ми спробуємо показати вам обличчя, розкрити внутрішнє за ними, а також представити факти та події лікарні, якими вона насичена зараз та які стали її фундаментом.

 

ЛЮБОВ, ЯКА ДАЄ СИЛУ

 

Це саме та робота, якій треба віддаватися, важка морально та фізично, робота, яка не є престижною та високооплачуваною, робота, сенс якої в тому, щоб допомогти іншій людині у найважчі її дні. Приклад такого служіння – дуже скромна, працьовита та до трепету тепла людина – Тетяна ГРОССУЛ, молодша медична сестра, яка вже 17 років працює у найважчому відділенні лікарні – реанімації.

 

Про свій вибір Тетяна каже, що «просто потрапила у своє середовище, де всі труднощі роботи компенсуються відчуттям, що ти потрібний людям…». І вибір цей виправдовує себе насправді, у різних складних ситуаціях, хоча б на прикладі роботи в умовах пандемії COVID-19. Ось що вона розповідає:

 

– Коли до лікарні почали надходити перші хворі, я без вагань одягла захисний костюм і пішла працювати у «червону зону». Страху не було. Була потреба – і для мене вона стала на перше місце. Коли потрібна твоя допомога – це завжди на першому місці, ні про що інше не думаєш. З того моменту я щодня перебуваю на цій лінії боротьби та ризику. Сьогодні у нас найважчі пацієнти, від догляду за якими теж частково залежить ефективність лікування та одужання.

 

…Працюємо позмінно. Сьогодні заступила о 8-й ранку, відразу пройшла по палатах, щоб подивитися, кому що необхідно. Зміна білизни, гігієнічні процедури, когось підняти, перевернути, змінити постіль, погодувати… іноді – поговорити, бо пацієнти, які у свідомості, дуже потребують підтримки. І так, загалом, цілий день, до 16.00…

 

…Хворих багато. Якщо до пандемії у відділенні перебувало близько 7 осіб, то у «ковідний» час – до 22. Багато тяжких пацієнтів, їм необхідно більше уваги. Втомлюємося, годинами працюємо в захисних костюмах. Хоча зараз кількість надходжень хворих трохи знизилася, на кожну молодшу сестру припадає близько 6-7 пацієнтів.

 

…Найважче буває морально. Особливо, коли бачиш, що людина перебуває на грані життя і смерті, і розумієш, що нічим не можеш допомогти. Переживаєш за кожного пацієнта. Люди, яким ти допомагаєш – стають тобі не чужими.

 

 …А ось коли пацієнти одужують – це найзворушливіше. Багато хто дякує, кажуть теплі слова… Виписуємо таких хворих зі сльозами радості… В такі моменти я розумію, що сили приходять до мене від того, що я віддаю. Чим більше робиш доброго для людей – тим більше світла на серці. Я із задоволенням йду на роботу, вона мені дає сенс.

 

…Втім, дуже вже хочеться, щоби ми всі скоріше повернулися до нормального життя та звичайної роботи. Я всім бажаю берегти себе, берегти один одного, вакцинуватися, а тим, хто зараз хворіє – якнайшвидшого одужання.

 

Наприкінці хочеться подякувати нашій сьогоднішній героїні – цій тендітній сильній жінці, чудовому співробітникові, Тетяні Гроссул, за її приклад скромності та значущості. За талант серця, і людську мужність, і справжню місію, про яку чомусь не прийнято говорити. Тільки мимохіть, узагальнюючи… Дякуємо також всім нашим молодшим медсестричкам – за роботу, яку ви виконуєте з особливим терпінням та співпереживанням. «Піднімають» цю професію не всі – а лише люди, в кому не остигає любов… любов, що дає силу.